Я вже цілий місяць не був на риболовлі. Вдома буваю не дуже часто – навчаюся в Києві. Цілий тиждень перед вихідними продумував стратегію майбутньої риболовлі : на дворі лежить сніжок, температура близько нуля, а часом навіть нижче. Морально настроївшись , роблю вольове рішення – на місце їду із спінінгом – річка мабуть ще не замерзла, а якщо і замерзла - швиденько вертаюсь , беру пішню , вудку з балансирами і кулею на найближчий став за окунем. Перший варіант розробляю більш детально – розписую все аж до тягарців на джигах і хвилинах, які на них затрачу. Другий мав бути повним експериментом, адже на найближчому ставку точно окуня на балансири ніхто до мене не ловив, крім того ще треба було б поставити тюльпан на зимову вудку - минулої зими трагічно зломив.. 

            Дочекавшись п`ятниці нарешті їду додому. По дорозі забуваю і про метали і про залізобетон, проекти, заліки .. залишаю це все до неділі . по приїзду одразу після вечері  збираю боєкомплект, змащую котушку  , перевіряю шнур на розрив, по ходу діла дізнавшись, що його лишилося метрів 30-40.. маленьке розчарування.. нічого, ені далеко закидати не треба буде , річк всього 15 мерів шириною. Вистачить.  Пізніше обновлю. Розібравшись із спінінгом  приступаю до зимових снастей: намотую свіжу ліску на котушку, ставлю тюльпан, знаходжу коробку з балансирами… так , з снастями розібрався.

            Телефоную до свого друга і мого компаньйона по риболовлі – Сергія. Нема вдома. Поїхав до Києва.. ну і їдь собі.. теж мені , велике цабе..

            Перед сном дивлюся два випуски братів Щербакових  попутно перелистуючи сторінки статті В.Калиниченко про ловлю перед льодоставом.  Мало не забув про будильник ..

            Проснувся під Щербакових.. перекусив, вдягнувся, пішов на зупинку. Зайшов до каси, придбав квиток.. чекати  ще 15 хвилин.. нервово жую насіння – не хочеться приїхати на замерзлу водойму із спінінгом в руках..

            Нарешті сів до теплої маршрутки на Канів – саме вона найпершою проходить через Маслівку . Ще затемна почав пролітати сніжок.. на місце потрапив  о пів на сьому ранку – ще зовсім темно - хоч око виколи . Стою, чекаю поки розвидниться. Підійшов якийсь чолов`яга поцікавився, чи я часом не мисливець.  Мисливець, кажу, тільки на рибу.. щось ти, каже, невчасно – і лід не зовсім став, і блешню не закинеш. Здвигаю плечима. А що тут скажеш? Став і дійсно покритий шаром льоду, однак він ще зовсім тонкий.

             Почало розвиднятися .майже навпомацки заводжу шнур у пропускні кільця вудлища, чекаю ще кілька хвилин , щоб прив`язати карабін. Тепер шукаю вільне від льоду місце, щоб закинути. Таке виявляється аж біля корита( дамба в народі) роблю перший закид - потрапляю на лід. Нічого ще не видно, але звук – характерний.. роблю ще кілька проводок вздовж корита, потім трохи правіше - до очерету. На одній із сходинок хтось акуратно цікавиться приманкою – силіконкою (копито 2.5см на 4х грамовій головці) . Підсікаю , витягую щуря десь до 200 грамів – дрібниці, але ж приємно! Швидко знімаю рибу із гачка намагаючись не нанести шкоди і відпускаю у рідну стихію. Хай росте . буде навченою не брати до рота різну дурню.. може саме завдяки їй відновиться слава маслівського ставу… знову роблю закид і відриваю силіконку .. перша пішла..

            Прив`язую новий карабін, чіпляю таку ж силіконку, тільки на офсетному гачку. Кілка закидів – нічого.. йду далі – на інше корито.. не видурив більше нікого. Переходжу через міст на річку, що тече після корит. Стаю на улюблене місце, обловлюю на протязі години знайому ямку – не густо: одна незрозуміла покльовка –силікон покусали.. проґавив.   Переходжу нижче по течії – там глибше. Із першого ж закиду ловлю сітку..2:1.. міняю місце –йду на другий берег прополоскав весь асортимент .. глухо.

            Вирішую по дорозі назад зайти на річку від першої дамби . там мілко, там ніхто не зациклюється. Вирішую перевірити новий силікон від « Серебряный ручей» влітку по окуню дуже непогано працював..  зараз теж спрацював – знов щупак трошки більший: 700 грамів . вже непогано. Випускаю недоросля .через кілька закидів знов обрив- 3:2..

            Жалкую, що не взяв фотоапарат .. люблю рибалити з мінімумом  речей: тільки найнеобхідніше – в сумці поміщається дві коробки приманок, котушка, екстрактор, зівник ,    відбійник. Все , мені навіть чаю гарячого не треба.  Я на пів дня приїхав, часу обмаль, крім того я ще й термобілизну вдягнув. В ній холод не відчувається. Вже другий рік вона мені служить. Гарна річ…

            Проходжу все далі від дороги. Скільки рибачу в цих місцях, а ніколи не бував на цьому березі.. річка дуже мілка - до півметра, не глибше.. намагаюся заходити ямки, укриття, повороти русла.. проводжу розширений пошук присутності зубатої.. вода чиста, навіть поляризаційні окуляри не потрібні – все як на долоні.

            Пройшовши майже з кілометр. Знаходжу місце сполучення двох річок. Загальна ширина до 30 метрів. Обловлюю кожний кущик, кожну гілочку у воді. Знову пусто.. зато ще дві сітки знайшов.. що за люди.. чи люди це? .. виходжу на величезний луг , корів вже давно загнали у хліви, але луг «замінований» і досі . ні разу не підірвавшись, потихеньку доходжу до місця, де на іншому березі росте очерет, а ще далі – ліс. Там лісгосп чи щось таке.. точно не знаю, не бував. Звідти чуються постріли мисливців. Зайців ,мабуть , ганяють… їх сліди добре видно на свіжому сніжку.. восени на човні не пропливеш по рибним місцям –качок вже всіх перестріляли, тому палять куди доведеться.. не рибалиш, а воюєш.. тільки шріт над головою свистить… відпочиваєш  на риболовлі.. авжеж..

            Тільки –но я про це подумав, як в очереті на іншому  березі хтось заворушився.. ну, думаю, вже геть дістали, вже і псів натравили.. мала їм пострілів..на тому березі промайнув якийсь чорний силует.. ну точно псина… аж раптом «псина» кинулася в воду  і почала перепливати річку.. щось у неї завеликі вуха.. і «п`ятачок»…за кілька секунд я встиг оцінити ситуацію, прикинути напрямок вітру, поставити спінінг, примірятись до найзручнішого дерева, згадати, за скільки стометровку  бігаю.. пошкодувати, що не взяв цифровик.. «п`ятачок» виліз із води в 15 метрах від мене .. мало не дізнався, звідки виділяється  адреналін ..

            Стою, як вкопаний , тушка массою до двох сотень паруючи побігла собі далі.

На цьому  моя риболовля закінчилася.. я почемчикував на зупинку ще багато разів оглядаючись. Холоду не відчував, от тільки руки затремтіли. по ходу збираю спінінг, зачехляю котушку, обдумую пригоду ,а в душі радуюсь тиші навколо, про металеві конструкції я точно не згадував.. чого і добивався. Радуюся, адже мисливцям не вдалося наздогнати  і вбити живу істоту. Ми не вміємо повертати життя. Навіщо ж ми так хочемо його забрати? Чому основний інстинкт людини –це вигода? Чому вона підбиває набивати мішки рибою не думаючи, що її кількість -  нескінченна?

            А той вепр – він побіг вільним. Ніхто із нас не може цим похвалитися.

            Йду до магазину, купую пляшку пива, дізнаюсь , коли буде наступний автобус на Миронівку.  Стаю біля пам`ятника нашим дідам , що загинули у війні.. п`ю пиво. Непомітно збігає час.. черговий виїзд закінчився. До нових зустрічей, річко.

                                                                       01.12.2007 рік. Щиро Ваш, Осадчий В.М.